Ми будемо чекати скільки треба:
Весняну зелень, соковите збіжжя,
Проміння сонця в українськім небі
Та мирнеє осіннє бездоріжжя.
Ми будемо страждати та терпіти
Негоди, лиха у воєнні днини,
Зі зброєю щоденно боронити,
Ти лише вистій, мужня Україно!
Залишу ніжність до кращого часу,
Зберу у жмені лють несамовиту
Та зажену щоп'ятим лише трассер,
Щоб ворогів достатньо остудити,
Щоразу "Стугни", "Джавеліни", "Ігли"
Для пристрастних обіймів ваших танків...
Якби лиш наші козаки устигли
Збирати сміття, ворогів останки...
Ми будемо чекати скільки треба,
Ми вистоїмо, адже вже не вперше.
Якщо ж на долі далі простір неба -
За нами цілий рід, вони завершать...
