Вона боїться лихих людей.
В голові носить купу ідей.
Страхи, спогади, клаптики мрій,
Рядочки з віршІв.
Вона належить собі і нікому більше.
Закохана в ті свої вірші
І схиблена трохи на спорті.
Відмовляється від торту.
Якась отака звичайна.
Вимірює близькість мовчанням.
В очицях окраєць неба.
Усе адаптує до себе.
Змушує мене говорити про те, що я відчуваю.
Дістане до самого краю.
Цілує завжди несміливо.
Така незрадлива.
Не знаю, наскільки насправді я їй підходжу.
Ми в дечому зовсім не схожі.
Та, мабуть, то вже необхідно -
Бачити, як вона квітне.
Торкатись її обличчя.
Усміхатись, коли вона злиться.
І як мінімум безліч серпнів
До життя її бути причетним.
