І як було добре, коли зустрічалась
На свята рідня вся, - дорослі й малі...
Та час промайнув, - і так уже сталось
Тарілок не густо у нас на столі.
Ми вдвох за столом, та коти іще з нами;
Два слова промовим, а більше мовчим;
Здебільшого ми розмовляєм з котами...
Сьогодні нас доля порадує чим?
І вранішні тіні не квапляться зникнути,
І радісні звістки поділись куди?
І мабуть, до цього не зможемо звикнути...
Мов Сонце зайшло наше в інші світи.
І може, воно там світліше, тепліше
І справді, - й найбільше потрібне комусь,
Тому, хто вітає його як найліпше.
Чи зможу я так? Чи за справу візьмусь?
Ще зрання, коли бесперечно прочуняю,
Тебе пригощу я духм'яним чайком
Із сендвічем навіть. І серцем відчую, -
Як Сонце над нами вже сходить тайком.
Гарно, Рунельо! Ми вірить умієм, ще все буде добре, минуть негаразди і зустрічі будуть, й чаї, і вино, а найголовніше цікаві розмови, про все, що минуло, й чого ще ждемо!!!