Тобі там холодно, скажи, солдате?
Безмежні ночі, нескінченні дні...
А місяць - змінить сонце вайлувате,
а в голові думки - вони складні.
Скажи, ти часто тужиш за сім'єю?
Чи не дають тужити вороги,
які повзуть отруйною змією?
А пам'ятаєш... ти ж любив сніги...
Пройтися ввечері, щоб аж сліди рипіли
і щоб на віях інею легка рука
махнула пензликом своїм умілим!
Ти пам'ятаєш, так! Але межа тонка
між тим, що було і що є наразі.
Тобі там холодно - мені болить.
Ти в очі дивишся всій тій заразі,
якою світ хворіє і кишить.
Твоєю тугою лунає простір,
вона ж наповнює собою все.
А десь там дома ти б ішов по мОсті,
що через річку у село веде.
Зайти б до хати і зігріти руки,
і обійняти - мовчки та без слів.
... Та до реальності вертають звуки -
Тобі там холодно поміж снігів.
