З розбігу у дитинство босоноге
Занурилась під сотні теплих дум.
Там, за селом, дрімали дві дороги –
Одною з них - з бабусею іду.
За обрій, розімлілий сіножаттю,
Сором’язливо сонця край сідав.
Ходили поруч бусоли цибаті,
а соловейки тьохкали в садах.
Чи думали тоді про нас, бабусю?
Чи щось згадалось власне, молоде?
Та я до тих доріг щораз тулюся,
Де мудрість Ваша стежкою веде.
Бо захід сонця неповторно-ніжний
і два шляхи – дитинства вартові.
Здається, що біжать дитячі ніжки
В козельково-ромашковій траві…