|
Віталій Назарук
«Несказані слова»
(Поезія)
Остання воля поета
(За сприяння літературно-мистецького коша «Ріднокрай»)
Видавництво: ТОВ «Політпрінт»
Київ – 2022
(Об’єм – 256 сторінок)
Палітурка – тверда
Тираж – 110 прим.
Книга віршів «Несказані слова» Віталія Теодосійовича Назарука вийшла з друку посмертно завдяки старанням друзів і близьких. Таким чином здійснилася його давня мрія - видати збірку з 300-ма поезіями про кохання.
Я знав, що Віталій Назарук – цей статечний кремезний богатир – написав чимало віршів громадянської лірики патріотичного спрямування і не підозрював, що в нього так багато любовної лірики. Ця тематика була близька його єству, що говорить про тонку, душевну організація волинського поета.
-----------------------
Мабуть кожен з людей на Землі хоча б раз в житті пробував написати любовний вірш. Про почуття любові інакше ніж з особливим внутрішнім піднесенням (яке і має «оформити» поезія) не висловишся. Любов – найбільш особисте, найінтимніше з усіх моральних почуттів, тому вона завжди була і залишається центральною темою мистецтва загалом і, тим більше, ліричної
поезії.
Мені здається, що існує жанрова і термінологічна розпливчатість таких понять, як «лірична поезія», «поезія кохання», «любовна лірика», «сповідальна поезія», «інтимна лірика», «еротична лірика». Хтось їх ототожнює ( в одному з довідників так і написано: «Інтимну лірику ще називають любовною, або еротичною», ставлячи знак рівності між ними), хтось їх бачить окремими підвидами. Критики часто оминають проблему типології сучасної лірики через відсутність в окремих її різновидів чітких жанрових ознак, а також через велику кількість змішаних форм і суто формальних утворень.
Найоптимальнішим мабуть є концепція, якої дотримувались ще за часів Івана Франка, використовуючи такі визначення термінів:
1) Інтимна лірика, або суб’єктивна лірика – різновидність ліричної поезії, в якій виражаються глибоко особисті людські почуття. Головною визначальною ознакою інтимної лірики є не тематика, а глибина та щирість почуттів. Інтимну лірику пропонується розуміти в широкому сенсі – як усю не громадянську поезію, в якій виражено особисті почуття і переживання (тут і лірика дружби, приязні та родинних почуттів, і любовна, еротична, а також пейзажна, філософська, релігійна лірика тощо).
2) Любовна лірика – поетична віршована творчість, пройнята мотивами кохання, яка відтворює насамперед драму сердечних відносин закоханих від перших захоплень, пристрасних зустрічей, зізнань до розчарувань і т.д. аж до сублімованих платонічних ідеалізацій.
3) Еротична лірика – вирізняється відвертими тілесно-душевними мотивами в ній оспівується чуттєве кохання, стан статевої збудженості часто ототожнюваний із сексом.
Любовну лірику найдоцільніше означувати через ключове для неї поняття - ЛЮБОВ. Темі любові торкалися не лише митці, їй присвячували свої роздуми і наукові дослідження філософи, психологи, вчені різних спеціалізацій. Було створено безліч теорій і класифікацій любові
Літератори до поняття «любов» включили безліч характеристик: захоплення, повага, участь, довіра, альтруїзм, інтимність, згода, гордість. Вони описали в тисячах романів і новел любов-симпатію, любов-фантазію, романтичну любов, любов-дружбу, любов-звичку, сліпу любов і досконалу любов, лицарську, платонічну, братерську, харизматичну, любов невзаємну, любов споживацьку, вигадану любов і любов на відстані, кохання між людьми, що вже мають стосунки і не хочуть зраджувати, або які не можуть мати близькості з тих чи інших причин, любов до себе ( і нарцисизм як її найнегативніший прояв), першу любов (дитяча і юнацька закоханість), сумісну любов (за принципом «стерпиться – полюбиться»), любовну аддикцію («наркоманічна любов» – патологічний потяг до об’єкта кохання), псевдолюбов і її види (фанатична, по суті – ідолопоклонство і сентиментальна), театральну любов (з елементами мелодрами), невротичну (нав’язлива потреба в абсолютній і безумовній любові), любов-пристрасть і любов-жалість, любов-потребу і любов-дар, любов до ближнього та любов до відсутнього та ін. Песимістична та оптимістична моделі кохання прочитуються у протилежних за емоційною тональністю творах про любов-щастя та любов-муку.
В західній культурі в більшості творів любовної тематики присутній неминучий конфлікт поміж пристрастю та шлюбом. Кохання й смерть, смертельне кохання: якщо це не вся поезія, то принаймні один з найпоширеніших елементів світової літератури. Не може бути роману без смертельного кохання. Щасливе кохання не має історії. Міф про кохання все частіше зводиться нанівець, ідеалізуються не почуття, а інстинкти.
----------------
Збірка «Несказані слова» містить 300 віршів саме любовної і інтимної лірики. Вірші чимось тематично схожі, але такі різні в нюансах і цим засоціювались в мене з хвилями на безбережному морі.
У вірші «Істинна любов» Віталій Назарук перераховує різновиди любові, які знайшли своє відображення в його творчому доробку:
«…Любов є батьківська і є любов дитини.
Любов до музики, до пісні, до вірша,
Любов до роду є, і є до Батьківщини.
Любов до Бога, – неземна любов.
Любов іще до ближнього буває…»
(стор.213)*
Головна особливість проявлення ознак любові у будь-якому поетичному тексті полягає в тому, що вони реалізуються не прямо (у вигляді понять), а переважно через синоніміку, перифрази і опосередковані описи. Приклад цьому зустрічаємо і у вірші Віталія Назарука «Любов», де він дає ряд визначень цьому почуттю:
«…Любов – і очі і волосся.
Любов – це крапельки жалю.
Любов – коли живеш у чарах,
Любов – коли зоря ясна.
Любов – політ удвох за хмари,
Любов – це щастя і весна…»
(стор.213)
Вірші збірки «Несказані слова» з погляду форми являють собою психологічні монологи. Більшість з них написані від першої особи.
«Я п’ю твій образ, наче мед,
Я кожну рисочку смакую.
Мене твій погляд кличе в лет,
Я серцем бачу, серцем чую.»
«ТВІЙ ОБРАЗ» (стор.98)
Поет поєднує рух почуття і думки. Звертаючись до серця, він часто будить розум. Іноді його філософські формули змінюються напівосвідченнями, відвертими зізнаннями:
«Життя таке у світі цьому,
Що щастя складене з розлук.
Радіємо одне одному,
Як відчуваєм дотик рук.»
«Життя таке у світі цьому»(стор.206)
Інтимна лірика щедра на одкровення, іноді затуманена смутком, бо не лише з радостей зіткане життя.
«Автобус від’їхав…А наче вже місяць розлуки.
Поділося сонце, сипнули холодні дощі.
І знову життя зупинилось, і розпач, і муки,
Забрали надовго наміряні щастя плащі…»
«Розлука»(стор.75)
В багатьох ліричних медитаціях поета переплітаються мотиви природи й кохання:
«…Хитнув тихо вітер гаї,
І зблиснули зорі високо.
Вдивляюся в очі твої,
Лебідко моя кароока.»
«Осіння ніч»(стор.51)
Або
«…Нас у човні забрав собі туман,
Очерети шептали щось таємне.
Вони розпочинали наш роман,
А він на щастя, був обом приємним.»
«Закуталася в сутінь далина»(стор.174)
Поет чутливий до традицій змалювання природних метаморфоз. В ототожненні ліричного героя чи його коханої з природою поет узагальнює думку про незнищеність людської любові.
«…Я не можу тебе проміняти
На все золото осені нині.
Наша осінь для мене – це свято,
Ну, а ти? Ти для мене – святиня…»
«МИ І ОСІНЬ»(стор.229)
Любов вічна, як вічне буття людини. Поет оспівує радість життя у гармонії з природою (аж до розчинення в ній).
«…Люблю тебе, як березневу днину,
Як першу повінь соку із беріз.
Люблю тебе, як дорогу людину,
Як ранній промінь, як краплину сліз…»
«Не хочу»(стор.19)
Душевна зворушеність (а не сум’яття й безнадія) аж ніяк не є виявом сентиментальності— це швидше чуттєва вразливість, характерна для психічного стану героя любовних поезій.
«За що ж мені, Боже ця кара небесна,
Навіщо я вибрав єдину на світі,
Чи час той настане, коли я воскресну,
Чи буде любов моя завжди в зеніті…»
«МОЖЕ КОЛИСЬ»(стор.42)
Окремі вірші — це миттєві суб’єктивні рефлексії, викликані певним спогадом чи станом душі:
«…Прости й прощай, красуне синьоока,
Не знаю чи зустріну ще колись?
Чи ще втоплюся я в очах глибоких,
Чи синьоокі вже … перевелись?»
«Синьоока»(стор.185)
Радість кохання буває перейняте невтомною жагою почуття, що непівладне знищенню чи забуттю:
«Від радості не знав де маю дітись.
Коли на «білий танець» запросила,
Побачив і не зміг щоб не влюбитись,
Вона мене відразу полонила…»
«Добре знає»(стор.163)
Західноєвропейська лірика чомусь мало переймається вишуканістю розмірковувань чи плідним спокоєм подружньої пари. Викликає інтерес не спокійна взаємність кохання, а лише гаряча пристрасть. Віталій Назарук своєю поетичною творчістю заперечує тезу, що вірші про любов в подружньому житті вже не пишуться. У нього чимало віршів, де оспівується подружнє кохання. Власне, саму збірку «300 поезій про кохання» він планував присвятити своїй дружині.
«…Будь зі мною вічно, я твоя опора,
Хай ще довго-довго б’ються в нас серця,
Краще буде взавтра, гірше було вчора,
Та нема коханню нашому кінця.»
«МИ РАЗОМ НА ЖИТТЯ» (стор.47)
І ще:
«…Ще зривати підкови не варто з коня,
І вуздечку на цвях одягати.
Ти мій тил, моя люба, надія й броня,
Я тебе буду вічно кохати!»
«З весною, кохана» (стор.25)
Хочеться подякувати всім причетним до втілення в життя останньої волі поета. Свої вступні слова до збірки написали Лідія Скрипка і Микола Серпень, подвижники, завдяки яким і стала можливою поява цієї книжки. Тепер Віталій Назарук сказав все, що хотів. Світла йому пам’ять.
-------------
Віктор Охріменко
07.07.2022
* - в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці
ID:
953576
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 17.07.2022 17:24:59
© дата внесення змiн: 17.07.2022 17:36:13
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|
Сказав і продовжує говорити своїми творами в багатьох збірках, виданих раніше, зараз, і які ще будуть видані! Вірю в це! 
Дякую, Вітя, за твій талант так щиро, докладно, мудро донести до нас розповідь про нашого талановитого друга і однодумця та зробити такий докладний трактат про класифікацію любовної лірики. Вічна пам'ять Віталію! А нам - ПЕРЕМОГИ і натхнення! Слава Україні! 
