Не вірю я своїм очам,
Який же світ прекрасний!
Адже всякчас дарує нам
Всім дар безцінний власний:
Діброви, гори і лани,
Річки, моря, озера,
Що світ цей живлять з давнини
Й донині, дотепера;
Поля, сади, гаї, ліси,
Що нам природа дала.
Мабуть, подібної краси
Земля повік не мала.
Потрібно лиш їх нам усім
Повік не руйнувати,
За ними вік передусім
Належно доглядати.
Вони бо наше все життя
У тонусі тримають,
Віддаючи нам до пуття
Таки усе, що мають,
Щоб ми на світі цім жили́,
Жили́, не існували,
Аби щасливими були
Й ніколи не страждали.
Вони ж годують, поять нас
Без жодного вагання
Не день чи два, а повсякчас –
І тіло, й почування,
І думи, щоб ми всі в житті
Благі діла робили,
Аби нащадкам в майбутті
Лиш гідне залишили.
Євген Ковальчук, 19. 03. 2020
