Самотньою бути буває так гірко,
мов йти вздовж дороги і дихати пилом.
Цей пил осідає на ніжні повіки,
його не змивають ні роси, ні зливи.
Самотність буває такою легкою,
із краплею суму, мов бабине літо.
Себе, як ніколи, відчула живою,
вдихаючи смак полинового вітру.
Коли все ж доводиться нам вибирати,
чи кутати тіло в не рідні обійми,
тим самим себе посадити за ґрати,
самотність буває така необхідна.