Як поліг козак в бою, заплакала люба,
Пурхнув янгол із небес, взяв його за чуба,
І підняв на небеса й всадовив до столу,
Де сиділи козаки Божого престолу.
Побратими налили братчику чарчину,
Дали сала, і хильнули всі за Україну.
"Що то, браття, за отаман на чільному місці?
В нас чарки по сотні грам - а у нього - двісті?"
"Та то ж, брате, сам Господь на своїм престолі!
То йому молились ми за Вкраїни волю!"
Піднімається Господь, вуса обтирає,
Підкликає козаків й міцно обіймає.
"Багатьох я бачив тут - святих та сумлінних -
Та немає, грішні діти, вам у герці рівних!
Та не бачила земля відважніших воїв!
Не жахались так нікого ті, хто лихо коїв!
Тож гуляйте, козаки, пийте й веселіться -
А тоді ідіть до раю - добряче проспіться!"
Тож і пили козаки, плакали й співали,
Батьків, діток і коханих й край свій пригадали.
Як прокинулись нарешті - в пеклі опинились!
Стоять, чухають макітри - може все наснилось?
Чи привиділася нам Бога обіцянка?
Чи не схибив був Господь, бо міцна слив'янка?
Роззирнулись, та й спіймали сажотруса-чорта
На перерві із шматком київського торту.
Чорт злякався, підскочив, рохнув та вдавився,
Роздивився козаків - в усмішці розплився.
Кажуть чорту козаки - мовляв, кажи, потворо!
Де ті ку́щі і Петро, і небесні хо́ри?
Де ворота золоті й лірники-анге́ли?
Де наїдки і питво, і бандур капели?
Що ви хлопці! - каже чорт. - Нудно у рає́ві!
Тільки спи собі й жирій - зроблять все лакеї!
Краще будем на роботі весело горіти!
Нумо, браття, помагайте нам руSSню варити!
