У ніч з 8 на 9 травня 2000 р Ігор Білозір був жорстоко
побитий росіянами за спів українських пісень
в кав’ярні «Цісарська кава».
Народився Ігор Білозір на Львівщині, в році тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ятому.
Смерть, яку в сорок п’ять він прийняв , не побажав би й ворогу проклятому:
Кулаками чоловіка по голові били, матами крили, копали у груди та спину ногами.
За що? За те, що славив Україну своїми піснями, любив і беріг слово батька і мами.
Хто посмів світоча української культури, творця й виконавця української пісні вбити у центрі Львова?
Два пихаті москалики, які мали плечі в совітських органах міліції і яким різала вуха Шевченкова й Франкова мова.
Зате гладили груди укази руского царя Михайла, Катерини першої , другої, Олександра третього та інших українофобів,
Які забороняли розвивати українське слово в Україні й у тридцять третьому останнє зерно забрали в її хліборобів.
Що сталось з українським словом? Воно терпіло, плакало, помирало навіть, але воскресало.
І хоч як не старались, не могли його з’їсти нелюди московитські, ну, бо слово ж не огірок чи сало –
Не вирвати з горла його щипцями, не затоптати в мозку, у душі, як кран на воду, не перекрити.
Щоби слово не запліднювалось, не росло, не виходило в світ, її носія хіба що треба вбити.
Й українців вбивали. Це робили колись і зараз роблять, на очах Америки, Азії та Європи.
Хто? Та все ті ж москалі, які сплять і бачать, як ми скидаємо зі себе волелюбність, ідентичність й одягаємо рабські роби.
Але нічого в них не вийде. За нами правда. З нами Бог. Тому житиме завжди українське слово й українська держава.
А Ігорю Білозіру – композитору, пісняру, співакові, охоронцю рідного слова – вічна пам'ять і вічна слава!
Ми ніколи не повинні цього забувати! Герою слава! Все людство сьогодні на боці України і наша перемога не за горами, як би вони не бісились на своїх "петрушкіних" парадах, як про це сказав сьогодні Ю.Б.Швець. Спасибі!
