« Не все втрачено,
що припало пилом...»
Літопис
І
Реліквії прапращурів-дідів,
що найдені у сховищі віків,
даруються історії навіки..
і найцінніші – зіткані зі слів,
нанесені рукою чоловіка
на бересту, на олов’яну плівку,
а жінкою із роду сіячів
добра, культури раннього бароко,
що радує і досі наше око –
на полотно одеж і рушників.
ІІ
Але і досі ще існують орки –
нахабні, віроломні племена...
і досі не будується стіна,
як у Китаї, вічна і висока.
Такі сусіди. Їм усе ще треба:
ікони наші, мощі, письмена,
аби себе прославити у себе,
що це вони велика Русь одна
від Піренеїв і до краю неба,
готові докопатися до дна
Дніпрового... попри усі загати
і вивезти у темні каземати
кричущу правду...
бо на те й війна.
ІІІ
Але, нічого... маємо напам’ять
історії, що ранять і болять,
і рукописи є, що не горять,
а вірою й надією палають
і манять душі у мої краї,
де ще гудуть моїх думок рої...
готує небувалі фоліанти
фантазія і мрія емігранта,
аби почули рідні і свої
живої мови різні варіанти,
якщо не полінуються читати
і ширити алюзії мої.
