Вся пожовкне трава.
Не залишиться ніжність на де́нці.
Хто сказав, що слова
Підлікують поранене серце?
Раз пройшлася коса –
Отже кров’ю із ран витікають
І життя, і роса,
Нам під ноги безжально лягають…
Ти сказав: «Відпусти.
Хай самотність іде твоя в люди,
І зійдуться мости.
Хтось тебе неодмінно полюбить…»
Маю досвід гіркий,
Та не вірю в байду́жі поради.
Відмітаю плітки,
Бо зі мною завжди – моя правда.
Не полюбить ніхто.
Люблять пиво, цукерки, трамваї,
Люблять власне авто,
Переважно. А жінку – кохають.
Там нестяма палка́,
До відча́ю, де дихать не сила!
Коли жінка – струнка,
Молода, і безмежно красива.
Їй дарують п’янкі
Поцілунки, як на́пій із хмелю,
Їй зривають зірки!..
Але ж мова моя – не про неї…
Дуже важко цвісти
Без турботи, де димно і жарко.
І тому – відпусти!
Відпусти… Не боюся косарки.
Вся пожовкне трава.
Не залишиться ніжність на де́нці…
Хто сказав, що слова
Підлікують поранене серце?..