Осіннє листячко зриває вітер знов
І, ніби граючись в долині із туманом,
Розчісує його розмите волокно
Й летить розвіювати в небі сиві хмари.
А сад мовчить, лиш злегка листя золоте
Тремтить, купаючись у сяючій блакиті,
Зривається, кружляє, радує мене…
Садочку мій! Куточок, щастям оповитий!
Всміхається мені сором’язливо сад,
Впівголоса наспівує сумливу пісню,
Вторить їй тихим шелестінням листопад,
Шепоче під ногами килим живописний.
Хоча в мелодії осінній чути жаль
Від неминучого розлучення із літом,
Та втішлива якась осіння та печаль, –
Весняних почуттів я чую в ній просві́ток…
10.10.2016
