присвячується...
Як би я була тобі вдячна, аби ти не лаяла
Та отими лайкАми серця свого не краяла…
Мені не треба навіть добрих, теплих слів,
Аби не чути твій нудний й монотонний спів,
Як ти не спиш, а всі невдячні і, звісно, тобі винні,
А я і всі, хто зі мною зв’язані, дуже дивні створіння
Тим більш мені не треба від тебе матеріальних благ,
Ще тим більш твоїх зусиль надмірних та чергових звитяг.
Зрозумій, не вибачень мені не треба ні пробачень
Тим більш твоїх недолугих ні про що звинувачень.
Я, навіть , можу хоч не довго, але слухати твої скарги
(Нажаль в твоєму світі давно лише чорно-білі фарби)
Я була би вдячна, якби ти хоча би мене не кляла
Мені було б достатньо просто щоб ти була…
Коли так сталось!?... а може і завжди було…
Але я пригадую, колись дуже дуже давно,
Чи то в іншому житті, я бачила у тебе крила
Саме тоді, я впевнена, що ти мене любила.
