Забрали хату під сільраду
В моєї мами у селі,
Коли було їй десять літ
І поховала маму й бабу
Одного дня обидві зразу
У рік по першій світовій…
А дім її жидок посів,
Як голова, суддя і рада
В одній особі комісара,
І як великий “гуманіст”
І “справедливий” комуніст,
Пускав в комору на ніч маму…
А ось сто років вже по тому
Нащадки тих комунжидів
Знов влаштували переділ
І вижили її онучок з дому
Війною вздовж всього кордону,
Відправивши у найми в світ…
А Ти дав світові Завіт,
Щоб ворога любити свого…
Мо’ полюблю я після того,
Як Ти обох дочок моїх,
Що залишили рідний дім,
Вернеш мерщій у мир додому.
(Такий ось мій Тобі завіт,
Мій Всемогутній Візаві.)
