Випрала Осінь килим зелений.
Став він солом’яний, потім черлений.
Була здивована: колір то інший.
Візьму яскравіший і зеленіший.
Прала старанно аж піна летіла.
- От господиня, собі догодила!
Глянула – жовтий, як диня пшенична,
А посередині синяя стрічка.
- Добре, дістану зі скрині новенький,
Той, що лежав в мене досить довгенько.
Хай сполощу його зовсім легенько.
Ось тут брунатний, а тут червоненький.
Кутик багряний, вгорі золотавий.
Чому безслідно зникла отава?
І залишивсь килимочок куценький,
Десь в місці затишнім ще зелененький.
Тріпала довго його, намилила.
Беж, помаранч, фіолет так лишила…
Сіла й заплакала зовсім безсила.
Та спостережливі очі щасливі
Мовили ніжно: «Яка ж ти вродлива!»