Він їй писав, рука тремтіла трохи,
Дощем краплини падали із хмар,
Вона не відчувала анітрохи,
Що він звертається до неї в снах.
Вночі він все чекав її в мережі,
Краплинами стікав він у рядках,
Він все чекав, що зайде в її межі,
І душі об'єднаються в думках.
Він дарував їй свіжі мокрі квіти,
Здіймався разом в недосяжні гори,
І з нею плив до обрію радіти,
Він відкривав кохання через твори.
Він їй писав краплинами до ніг,
Думки були всі щирі та відверті,
Слова його незаймані як сніг,
Вона була без нього в круговерті.
Дощем, що за вікном лоскоче тишу,
Він хоче доторкнутись через скло,
Бо вільно тільки з нею серцем дише,
Так хоче щоб кохання їх спекло...
