Барвиться густим листопадом земля,
Скидає свій одяг із дерев гілля.
І сонце ласкаве промінням прозорим
Дарує тепло неозорим просторам.
Неждано ти знову до мене прийшов,
Але, що згубили ми,вже не знайшов.
Ми мовчки йдемо по осінній алеї
І кожен вважає вину - не своєю.
І кожного мучить питання-неспокій -
Чом доля до нас так болюче-жорстока?
Чому? А у відповідь лиш шепотіння
Пожухлого листя:"Кохання осіннє...
Не бути вам разом, хоча павутиння,
Обплутало вас на алеї осінній."
...Вже хмари клубочуть над нами, неначе,
Кохання осіннє дощами заплаче.
1991р.
