Чому життя таке жорстоке?
І хоче вирвати з людей
Останні сили,
З серця соки,
Немов з березових грудей,
Прорізавши глибоку рану,
Зцідити!
Випити до дна
Тай кинути у забуття оману!
Та де ж вона?
Хоча б малесенька та міра,
Та крихта доброго чуття,
Що залишає жити віру,
Надію на людське буття!
Чому кохання таке мілке?
І хоче спокусити нас
Оголеним життям
Так гірко,
Немов вже знає воно вас,
Й зробивши в серці тяжку рану,
Розвести!
Келихом вина
Тай залишити крові пляму!
Та де ж вона?
Хоча б малесенька та щирість,
Та крихта людського життя,
Що вказує нам шлях у вірність
Та здобуває каяття!
Чому мій друже, вже не друже?
І хоче, щоб лишень на Ви,
Бо гроші стали
Й давлять дуже,
Немов миш в горлі у сови,
Застряли й відібрали мову
Людську!
Емоція одна,
Тай не дає прорватись слову!
Та де ж вона?
Хоча б малесенька довіра,
Та крихта вічного злиття
Всіх почуттів людських, що звіра
В тобі вбивають для життя!
Чому не має віри, Боже?
А лиш традиції святі,
Свічки горять
В інтимнім ложі,
Немов ті лампочки прості,
І не звучать святі молитви,
Забуті!
А кричать слова
Тяжкі й сумні, як леза бритви!
Та де ж вона?
Хоча б малесенька надія,
Та крихта істин почуття,
Що в душі нам не пустить змія
Та вбереже від забуття!
Чому, чому, чому, - питаю?
І думки всі мої сумні
До гіркоти в душі, бо знаю,
Що винні в тому ми самі!
