Проходячи мимо, ніхто не помічає болю у душі... Насправді, у кожного з нас у житті є, чи були такі моменти, при яких міцно стискається серце і від неможливості щось зробити – розривається на сотні кусочків мертвої людської тканини. Саме у такі моменти хочеться не просто померти, у серидині ти і так уже не живий, а взагалі – стати не видимим і розчепитися на мільярди атомів, щоб і сліду не залишилося на цій землі від твого існування… Стерти усе що пов'язано з тобою...
Йдучи по вулиці Девіант нічого не думав, в душі у нього була пустота, у серці ще не загоїні рани минулого життя... Він все пам'ятав, усе до дрібниці, це напевне перший раз в житті коли його розум не в спромозі нажати «DELETE»... Холодний осінній дощ, прорізаючи гострими кулями його шкіру, нагадував реальність. Болючу, неминучу і самотню... Жорстокі будні перетворились на нестерпно пекучу вічність, яку він уже не міг стерпіти... Так, нікуди не кваплячись, нескінченно довгими хвилинами, розбавляючи спокійною ходою дзеркальні калюжі, він забрів на міське кладовище. Він пам'ятав недавню історію, пов'язану з цим місцем. Вона зколихнула все місто, а особливо заділа його серце...
Девіант по своїй природі був дуже доброю людиною. Він був відкритим і справжнім, хоча друзів немав, всі просто боялися його щирої і наївної дитячої душі. Він не Емо і взагалі, хлопець не любив ставити людей у рамки, класифікувати їх наче вони випущені з конвеєра. Не любив загальноприйнятих правил та хворого, на його думку, суспільства, яке закльовує кожного, хто сперечається з ним. Девіант вважав, що кожна людина - особистість і поважав чужу думку, навіть коли вона категорично заперечувала його переконанням. Народившись у простій сім'ї, він не міг стильно одіватись та красиво виглядати. Проста стрижка, без краски на лиці, не дорогий одяг без різних прикрас, без заліза та значків - він так жив, чи то існував(звичніше). Його сприймали через це, як непотрібну сіру мишку, що зосім не має смаку. Так він дійсно не мав смаку, але хлопець і не старався його набути. По-перше він не міг це дозволити собі фінансово, по-друге він не хотів себе зомбувати хворим суспільством... Це ще одне, що відлякувало від нього всіх людей... Девіант не мав комп'ютера, як тепер майже усі мають навіть не жаможні сім'ї. Та він інколи дозволяв собі зайти в інтернет кафе. Там він і познайомився (через сучасні засоби спілкування) з дівчиною Death Love. Хлопець так і не дізнався як її насправді звали... Вона себе вважала готессою, та це було не зовсім так. Death скоріш була такою як Дев, у неї були схожі думки та переконання. Хоч і любила мерву сторону життя, та прогулянки серед могил, ззовні вона була справді як готесса, та вона – одинак, самотня... Death і Дев скоро стали друзями, та побачитись так і не встигли...
Одного разу Deth написала хлопцю: «Я з тобою більше не хочу спілкуватись!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Відчепись, чому ви всі такі?((((((((((( Ви всі виродки і ПАДЛО без винятків...» Це було останнє повідомлення, яке Девіант отримав від найкращого друга. Він ще щось писав, та відповіді так і не отримав... В душі у нього щось зламалось, серце заболіло, він відчув, що має статись щось не хороше. Того вечора він так і не заснув. Девіант винив у всьому себе і не міг зрозуміти, що робиться з ним... Все боліло і кололо сотнями тисяч мікро голочок по всій площині тіла, починаючи від банальної шкіри і закінчуючи глибшим відчуттям, - омертвінням любих емоцій в його мізках та серці, здається його душа волала незимним криком останні слова Death...
Ніііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі…
Зранку виснаженний безсонною ніччю, він раптом почув з телевізора, на міському телеканалі вбивчу його на повал новину: « Сьогодні о першій годині ночі на міському кладовищі безжалісний маньяк згвалтувавши молоду дівчину, замучив її до смерті і... Далі у його голові наче порвалися жили і кров потужним потоком здавила його розум, ці мікро інсульти не впускали і не випускали жодних рухливих електричних імпульсів, а серце від тріскоту трубоподібних каналів транспортування червоної рідини захололо і зупинилось.. Дев більше нічого не зміг почути.. його слуховий апарат наче був атакований болючим ультразвуковим коридором, спрямрваним прямо в орган сприйняття чих частот... Він зрозумів... Це Death...Вона…його єдиний друг...найкращий…
Ніііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі…
І ось він тут... Те саме місце... Свіжо зарита могила... Повітря було теплим, тому від холодного дощу весь простір був заповнений містичним туманом. Хлопець любив таку погоду, та цьго разу він її не помічав і не радів як маленька дитина. Він стояв незворушно і мовчав... Думок уже не було... Лиш одна біль і пустота, самотність... Так ця самотність що супроводжувала його життя сьогодні перемогла. Він був сильним і боровся до кінця, та зараз він зрозомів, далі так не може... Він знав, що зможе все забути, стерти з пам'яті, і жити далі наче нічого не було... Але Девіант не захотів стати як "вони", всі люди…зомбованим уродом, що керується лиш власними бажаннями та потребами, не хотів жити для себе і тішити себе уявною владою і ілюзією волі... Він не хотів грати на публіку з штучною маскою на лиці, і підлістю душі... Він не зрадив своїм думкам, він не зрадив Death... Життя це всі ті "Людські чесноти", які він ненавидів, і не хотів щоб вони захопили і його... Він мав померти...
Девіант витягнув гостре лезо, яке тримав біля серця, і холодним рухом руки загнав його прямо в життєдайний мяз, якого не відчував уже давно... Мертве тіло упало на мокру і холодну могилу, його темна і червона кров потекла кислотою по рідних не розуміючих серцях...
Проходячи мимо ми не помічаєм болі у душі... Людям кожного дня погано, а ми робимо ще гірше, не розуміючи цього…
II
19.12.2008/12:48
ID:
136585
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.07.2009 22:40:49
© дата внесення змiн: 07.07.2009 22:40:49
автор: Ярослав
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую..дуже приємно почути такий коментар від незнайомої людини... 
все добре...має бути...напевне
