Вона зараз відчуває щось таке, чого не передати словами.Ні, не закоханість. Вона відчуває себе загубленою серед великого поля. Але в цьому полі росте багато ромашок - її улюблених. Вони не дають їй загубитись, відволікають від поганих думок, зачаровують.
Вона зриває одну, відриває пелюстки: "любить, не любить...любить", усміхається.Потім сумнівається. Зриває наступну:"любить,не любить...любить" і від щастя задихається. Але сумніви не покидають, тривожать. Серце сперечається з розумом.
Вона оглядається навкруги - там стільки всього прекрасного, нового, нерозгаданого.
Вона проснулась надто рано, ще навіть не зійшло сонце. Поруч був він.Такий прекрасний...
Але вона тихенько встала,одягнулась і вийшла з кімнати.Перед тим як піти, зайшла на кухню,зробила чашку міцної кави...і повільно,думаючи пила її...складалось враження, що вона хотіла щоб чашка була бездонна...їй не хотілось йти, але вона пішла...серце закликало вернутись назад, але розум перемагав, він наполягав піти..залишити..не покладати надій...
Час йшов надто повільно...Так повільно, як ніколи...
Тоді була зима...вона вийшла на вулицю...було ще темно...ні душі...тільки холодний вітер обморожував її лице і руки...заметілі снігу взяли її в свої обійми...сніжинки попадали в очі...вона прижмурялась...і йшла вперід, байдуже куди, але вперід, в майбутнє...розум вів туди, де буде, мабуть, краще, тепліше, надійніше...А серце нило, воно досі благало повернутись, але вона не слухала його...думала, що не слухала...
Пройшло якихось 20 хвилин...вона замерзла...руки зацепеніли...ноги вже не слухались...і де ж то краще і тепліше майбутнє???...немає...
а серце кричало...благало..."повернись, не роби дурниць...послухай!! адже ти потім пожалієш!! немає кращого майбутнього, є лише краще теперішнє!!! він любить, ромашки не брешуть..!!благаю, повернись...він навіть не замітить, проснеться поруч з тобою, поцілує, зігріє..."
і щось її закололо...там, зліва, під ребрами...
вона розвернулась, і вернулась назад...
та ж кухня...міцна гаряча кава...безліч думок...розмфарбовані стіни...затишок кухні,все знайоме,рідне...вона вернулась до нього, пригорнулась..і заснула...
Вона ж загубилась серед великого поля. Але він її знайшов . Пригорнув,заспокоїв...Вони разом збирали ромашки.
"любить,не любить...ЛЮБИТЬ" ....
ID:
163566
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.12.2009 00:28:10
© дата внесення змiн: 30.12.2009 00:28:10
автор: Ленка Василишин
Вкажіть причину вашої скарги
|
