Тобі, такій далекій, неприкаяній,
Й водночас рідній, в душу мою впаяній,
Осінніми вітрами не розбещеній,
Але й в руках моїх іще не пещеній,
Скажу не вір, що літо вже кінчається,
Бо почуття ще тільки просинаються!
І в осені, що листям шлях нам вистелить,
Наперекір дощам кохання вистоїть.
Забудеш про страхіття у минулому,
Про біль і тугу, в почутті заснулому,
Нам Доля восени побачення несе!
Ще трішки зачекай і буде в нас усе -
Цілунки, любощі, гуляння до рання,
У сяйві місяця несмілі зізнання,
Два серця наші будуть битися у такт,
Довічно туги і жалі візмуть антракт!
Не роз’єднає вже ніщо нас, так і знай,
Лиш ні на мить про мене ти не забувай!
добрий, щирий вірш
