Десь за далекими просторими лісами
Там де люди живуть піснями
Десь за глибокими і синіми морями
Де весь народ дихає лише віршами
Простяглась на просторих полях
Вісім відома і славна країна
Що повна козацьких відваг
Звется вона Україна
Та країну ту знапастили
І про славу бойову забули
Всіх відважних в темницях закрили
Люди беззахисність свою відчули
І заплакали,вони заголосили
З великими кривавими слізьми
І до Бога промови вмолили
Щоб рятівника їм послав із пітьми
Сів Цар-Бог та думу дума
«Кого б його,послати.
Сам же не піду!
Піду я у минуле
І козака в майбутнє приведу!»
Та й прислав Бог козаченька
Мужнього, хороброго
Із великим серденьком
Ласкавого та доброго
Ішов той козак по дорозі
Баче дівка плаче
Утер дівці сльози
Каже вона:»Тікай козаче,
За кордон тікай,
Біжи чимдуж,
Десь там щастя шукай,
Тут не знайдеш його,муж,
Тут нема політиків гожих
Не цінять твої слова
Як нема в тебе грошей
І ім’я звучного нема!»
Розгнівався козаченько
Чом ображають людей
Попрощався з дівчиною любенько
Більш не проллє вона,дума, сльозей
Взяв кувалду й шаблю взяв
І пішов,як блискавка і грім
Довго образників шукав
Завітав у Білий Дім
А на ту усю біду
Журналісти збіглись
І оту війну
Познімати влізли
А козак пита:
«Що ж ви людей ображаєте
Панове-господа
Чи совісті не маєте?»
А політики сказали:
«Кого ми ображали?
Виправимо,подавайте заяви!
Ми ж не знали…»
Пішов козак радий
Й журналісти пішли
Козак дума:»А вони й не гади,
Справедливість віднайшли»
Та зустріли козаченька
«Друзі» депутатів,
привітали
Козака любенько
Та й замордували
За що запитаєте ви,
За «довгий язик» вили
Оттакі зараз часи
Людей брехнею затопили…
