Через десять хвилин Сендел випірнув з ночі і завмер навпроти свого дому.
Старий дім був загорнений в темряву, лише одне вікно на другому поверсі трохи світилось.
Джон обійшов чорний \"Порш\" і безшумно заглибився в парк. Він підійшов до будинку з правого боку. Прямо перед ним темніли вікна великої їдальні. Вище було вікно, яке світилось. Цю кімнату займала тепер Лейсі. На третьому поверсі була кімната, в якій колись жив він... Тепер там живе Стівен Джорімел...
Деякий час Сендел замислено дивився на чорне вікно, а потім повернувся до нього спиною і знову підвів погляд. Біля дому росла гігантська ялина. Це було одне з тих дерев, які росли тут ще до того, як з\'явився дім.
Верхівка ялини губилась в зоряному небі Арізони. Джон підійшов до товстезного стовбура, пригадавши, що батько завжди забороняв йому лазити по деревах в парку. Він присів і глянув вверх. Темрява причаїлась під густою кроною ялини.
Найнижча гілка була на висоті чотирьох метрів над землею. Сендел підстрибнув і безшумно зник в гущавині сухої хвої. Він завмер на товстій гілці і прислухався. Почув голос Лейсі, яка щось монотонно повторювала.
Сендел піднявся у весь зріст, швидко скинув чорний плащ, загорнув у нього катана і прив\'язав його до гілки. Тоді піднявся на наступну гілку, пройшов по ній кілька кроків і обережно розсунув зелені лапи ялини навпроти голови.
Те, що він побачив, змусило його напружитись.
В кімнаті Лейсі горів маленький світильник. Вона оголена сиділа на своєму ліжку верхи на великому чоловікові. Її тіло різко рухалось і при цьому вона ритмічно стогнала. Вона осідлала Стівена Джорімела.
Сендел обережно відпустив гілки і повернувся назад до стовбура, проганяючи всі емоції і почуття, відновлюючи в душі абсолютну владу Пустоти. Між іншим він відзначив, що природа все–таки не образила Лейсі...
Джон швидко піднявся ще на кілька метрів і знову підійшов до будинку по гілці навпроти темного вікна. До вікна було метра три. Сендел ступив ще крок і гілка прогнулась під його вагою. Він почав ритмічно згинати ноги в колінах, розгойдуючи гілку все більше і більше. Нарешті, його ноги різко випрямились і він полетів вверх і вперед до вікна. За мить він безшумно прилип до стіни, затуливши собою вікно, впершись всіма чотирма кінцівками у виступи сірого каменю, немов чорний павук.
Кілька секунд Джон не ворушився, прислухаючись до звуків знизу. Тоді поклав праву руку на верхню частину віконної рами і сильно напружив її. Рука почала вібрувати, і Сендел усміхнувся, спостерігаючи, як верхній гачок за вікном повільно виповзає з бронзового вушка.
Таким самим способом він відкрив і нижній гачок. Тоді повільно відчинив половинку вікна і пірнув в темряву великої кімнати.
Джон завмер і звернувся до своїх п\'яти відчуттів. Язик йому замінило шосте почуття, яке швидко, мов жало змії обмацувало все навколо.
Буря ностальгічних спогадів увірвалась в душу Сендела, коли він опинився в своїй кімнаті, але вона відразу стихла перед лицем всепоглинаючої Пустоти, яка швидко нагадала Джону для чого він тут.
По всій кімнаті лежали речі Стівена Джорімела, але все було акуратно розкладено по своїх місцях, вказуючи на те, що власник речей – військовий.
Сендел ступив кілька кроків і підняв блискучий кейс, що стояв біля стіни. Він обережно натиснув дві кнопки і усміхнувся – кейс не був замкнений. Сендел поклав його на підвіконня і, користуючись світлом зірок, почав переглядати папери і документи.
Закривши кейс, поставивши його на місце, Джон вже знав, що полковник Стівен Джорімел працює на військовій базі у Феніксі, що він керівник відділу по розробці нових видів протипіхотної зброї, що його безпосереднім начальником є генерал Вільям Андерсон та багато іншого.
М\'яким кроком Сендел швидко підійшов до шафи, відчинив її і одну за одною почав перевіряти кишені піджаків. Він швидко знайшов дороге портмоне Джорімела з темної шкіри, витягнув маленький записник і, підійшовши до вікна, перелистав його. Ось! ВІЛЬЯМ АНДЕРСОН, домашня адреса, телефон і тому подібне.
Якусь мить Сендел вивчав все це. Тоді закрив записник, поклав все на місце і закрив шафу.
Джон оглянув ще раз кімнату і його погляд зупинився на маленькому фотоапараті. Його очі заблищали в темряві кімнати. Він взяв прилад з полиці. Це був його фотоапарат. Він, мабуть, сподобався Стіву... Що ж...
Він встав на підвіконня. Тоді присів, розвернувся і почав спускатись по стіні немов павук, використовуючи найменші виступи каміння.
За кілька секунд він зупинився на карнизі над освітленим вікном і прислухався. Лейсі стогнала з подвійною силою. Сендел задоволено усміхнувся і обережно повернувся спиною до стіни. Швидко зняв кросівки і вони полетіли в чорну безодню ночі. Тоді повільно стягнув свою чорну майку і старанно обмотав нею фотоапарат, залишивши щілину для об\'єктива.
Взявши цей пристрій в зуби, Сендел присів, вчепився мертвою хваткою в карниз пальцями і повільно завалився набік в темряву...
Його плече м\'яко вдарилось в стіну над самим вікном. Він завмер, старанно зачепився пальцями ніг за карниз і обережно відпустив руки, переносячи вагу тіла на ноги. Тоді повільно розгинаючи ноги в колінах, опустився вниз і заглянув у вікно.
Сендел висів на карнизі наче кажан, вниз головою, тому сцена в кімнаті видалась йому ще більш фантастичною ніж була сама по собі.
Джорімел тримав Лейсі за талію догори ногами, занурившись між ними своїм лицем. Вона сіпалась і стогнала в його могутніх обіймах, активно діючи в нього між ногами.
Сендел кілька секунд зачаровано спостерігав за ними, ризикуючи втратити над собою контроль і зірватись з карниза. Тоді він взяв у руки фотоапарат і швидко клацнув кілька разів, старанно затиснувши пальцем лампу-спалах – у кімнаті було достатньо світла.
Стівен Джорімел раптом закричав, його руки затремтіли, Лейсі, скрикнувши, впала на підлогу і почала обурено лаятись.
Ледве стримуючи сміх, Джон швидко клацнув ще кілька разів. Звук ледве пробивався крізь апарат обмотаний майкою. Знову взявши його в зуби, Сендел зігнув ноги, дістав руками до карниза і, міцно вчепившись пальцями, закинув ноги наверх. За секунду він вже стояв на карнизі, прислухаючись. Лейсі все ще грубо лаялась.
Джон швидко видерся по стіні і знову вліз у вікно на третьому поверсі. Він витягнув з фотоапарата плівку, поклав його на місце і натягнув на себе пожмакану майку. Тоді виліз на підвіконня і щільно причинив за собою вікно.
Глибоко вдихнувши прохолодне нічне повітря, полковник випростався і глянув вверх. Зорі мерехтіли на чистому небі, вітер тихо розхитував верхівку гігантської ялини і приносив запах свіжої хвої.
Сендел відокремився від стіни і полетів у безодню...
ID:
243937
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.02.2011 00:02:51
© дата внесення змiн: 16.03.2011 23:00:11
автор: Corvin
Вкажіть причину вашої скарги
|
