Гуляли по саду дві згуби-дитини,
Які не боялися дня чи години.
Їм байдуже, де ділись світу вогні –
Ті діти шукали лиш правду у тьмі.
Плащі по землі тяглися за ними,
Змітавши гріхи тої темної днини.
А хмари ходили по їхніх слідах,
Шукаючи правду в дитячих очах.
Та вітер невпинно все дмухав у спину.
Він просто хотів попередить дитину.
Сказати, що їхні походи дарма –
У світі й краплиночки правди нема!
Дитяча наївність гуляла в душі,
Не слухавши вітрові крики гучні.
І місяць хотів дітям якось сказати,
Що правду в цім світі намарно шукати.
І довго дитячі походи тривали,
Допоки так міцно ту мрію тримали
У своїх маленьких дитячих руках
Про те, що десь правда таїться в світах.
Та все ж таки мрію свою досягли,
І правду у стінах холодних знайшли.
Де діти ті зараз, я вам не скажу,
В могилу з собою секрет понесу.
Плекайте у серці глибоко надію,
І вірте у свою щодуху ви мрію.
Тримайте в руках, тримайте щосили,
Як мрію тримали дві згуби-дитини.
Нащо тільки я читав 
