Рятуй себе, маленький горобець,
З машин твій ліс,
З важких підйомних кранів шия,
Співає не твій голос, а сирена,
Чекаючи мастила для болтів.
Замерзнуть звуки, де гудить реактор,
Застигне в радіаторі вода
І неприємна стане та,
А ти кружляй, нехай скрипіли крила,
І туга, як пружина задавила,
Тепер ти мертвий механічний горобець…
А пташенят, так, так – горобенят,
Жує тепер колишній м’ясокомбінат,
Такий як ти, із ржавого металу,
Запам’ятай той день, коли тебе не стало.
Коли ліхтар твоїх очей розбився
На скельця, розчинивши світло,
Земля так тяжко поглинає нас,
І так вагітна…
Тепер вже штучна та бездітна,
Бо діти лиш лишились хробаки,
Що теж помруть від праць залізної руки.
На колінвалі під ногами,
З колись живими дітлахами,
Завиє п’ятиногий пес,
На довгий поштовх із АЕС
І стихне за уламками зі сталі,
І відлетить у дальні далі…
...
