То не світло ти бачиш згори
Й не воно виробля кольори,
Серед синього неба, я лиш натякну,
Є ліхтарик один, та і то він насправді слабкий.
То не очі сприймають кущі,
Білі хмари, ставки та ліси,
Тільки може нам здатися знову те світло,
Хоч плач, хоч кричи,
Справжні промені бачити можна лише уночі.
Ліхтарі ті, зірки, що, можливо, померли давно,
Та екран телевізору й місячне сяйво-кіно,
І вгонь лиш вогонь, якщо дійством долає пітьму,
Бо занадто де світла, там все те втрачає ціну.
Й відображення хвилі моє розіб*ють на воді,
І не бути мені, як я тільки-но гарно збрехав,
Не залишить земля моїх дивно-незграбних слідів,
Якщо світло ніщо і не те, що я бачив і знав.
