Чомусь закортіло зірвати весь одяг... й на себе весну одягти...
Прокинутись там, де замріяні верби кохали її... Там, де ти...
Устами припасти до рук твоїх теплих, розтанути в них, наче сніг.
Між твоїх артерій розлитись нектаром по тілу у сотні доріг.
За обрій хотілось летіти щодуху, збирати в долоні росу.
Сплітати з дощу і придуманих лілій у полі дівочу косу.
Упасти долів і забути про відчай, закрити під віями час.
Завішати небо (...щоб було гарніше...) мільйонами срібних прикрас.
А ще захотілось тебе обійняти, від спеки й дощів берегти..
Із сонцем у квітах в зеленім світанні для тебе лише розцвісти...
Горіти багаттям в гарячому серці, продовженням стати у снах.
Тобі рушниками любов простеляти, до щастя - хмаринковий шлях.
Чомусь закортіло зірвати весь одяг... й на себе весну одягти...
Прокинутись там, де замріялись верби ... Залишитись там, де є ти...
Порив тілесний не дає спокою,
Розважність і пристойність ні при чім.
Кохання величаємо любов,ю...
Хоч би не марним став він на кінці.
1 Коринфян 13:4-8 "4 Любов довготерпелива і добра. Любов не ревнує, не хвастає, не зазнається, 5 не поводиться непристойно, не шукає власної вигоди, не дратується, не веде лічби обра́зам. 6 Любов не тішиться неправедністю, але радіє правді. 7 Любов усе зносить, в усе вірить, на все надіється, все терпить.
8 Любов ніколи не згасає.
Галинка))) відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний твір! 
