Над містом застиг світанковий туман,
Прокинулось місто, прокинувсь я сам.
У вічному русі планет і людей
Я втратив лік часу, мов в царстві тіней.
Змішались сьогодні й вчорашнії дні,
Змішались щасливі хвилини й сумні,
Змішались планети в нічних небесах,
Змішалися долі в тиранів руках.
Окутала Землю темрява й імла,
Бо в світі панує кривава війна.
Із тисячі тіл і тисячі ран
Струмує рікою кров в океан.
Й не знаю: чи я ще живий, чи вже вмер,
Бо світ так подібний на пекло земне.
Народи бредуть, мов сліпі у пітьмі,
Й волають від болю всі рани Землі.
Я випити хочу склянку води,
А ллється з-під крану якийсь хлорид.
І вже невідомо: де я, а де ти,
Й твої чи мої ці мрії й думки.
Як мертві постануть скоро живі,
Бо будуть складатись лише з кістяків.
Як Сонце засяє скоро Земля,
Бо світяться вже у темряві поля.
А Сонця проміння нам смерть принесе -
Ніхто не сховається і не втече.
Окутає Землю темрява й імла,
Й не з"явиться більш світанковий туман.
P.S. Цей вірш написаний мною в 1995 році,
коли мені було шіснадцять. Тому не судіть
надто суворо за мій юнацький макималізм)))
