В твоїх очах - п'янке-п'янке безлюддя.
Кружляє птах - володар піднебесся.
У павутині здогадок і версій
моє життя - твоє ж воно, по суті.
І днина ця притихла й трішки хвора
ледь народилась з хаосу ночей,
й вона тремтить під поглядом очей,
немов трава під лезом з мельхіору.
Рукам твоїм безжалісним, гарячим
повірить легше, ніж в молитву Богу,
вони важкі, вони беруть в облогу,
вони легкі, як плаття від Версаче.
Пухнастий джміль принишк у квітці долі,
його життя коротке і просте...
...Мої думки спіткнулись не об те,
трава лоскоче наші груди голі...
І безум цей - як вигадка, як міфи,
весь переплівсь із духом ковили.
Хай це банально, та у ньому ми,
як напівдикі і безумні скіфи.
Ось наш вогонь, ось п"яний запах м"яти,
тут наші пружні сплетені тіла.
На цьому місці древні племена
також сплітались покликом пройняті.
Давай втечем у світ поза людьми,
де Шлях Чумацький пада в літнє лоно,
де час завмер у червня у полоні,
де є лиш степ і небо,
і щасливі ми.
2008
Додати в соціальну мере
кілька вражень від віршу: в початках губилась рима і читати було важкувато, потім не згідний з фразою " як напівдикі і безумні скіфи." а два останні куплети сповна виправили враження) якби ж підправити трішки решту))
Ольга Ярмуш відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за висловлену думку. Стосовно рим не згодна з Вами, так, вона не є точною (говорячи філологічно), але досить ясно наближена.
Стосовно цитати - скіфи в даному випадку не асоціюються з варварським плем'ям. Для мене вони передовсім (у цім творі) - носії степового пристрасного екстатичного шалу. Ми ж (сучасні покоління)наче теж вважаємось цивілізованими, проте епітети "дикий", "безумний" постійно використовуємо на позначення свого темпераменту чи т.п. Та Ваше враження мені цінне. Дякую
приймаю відповідь
