Довкола плач, безнадійне голосіння —
Лютує смерть, життя людські стина косою,
Тіла холодні розляглися на каміннях,
Не вродливою, мертвою зодягнені красою.
Живі трупи ще снують по білім світу,
У немочі безсилі подолати спраглу смерть,
Згасає їх свіча життя, немов без гніту,
Хрестами вкриті мертві села вщерть,
Лиш стукіт чобота ворожого луна,
Який дияволу став рідним братом,
У безсердечності послідній кусень хліба відбира
І для кожної душі стає нещадним катом.
А хіба ж вони у чомусь винні?
Вони лиш жити хочуть, жити не в біді,
Не в гіркоті життєвій, неначе у полині,
А хоча б з шматочком хліба на столі!
Опухлі діти, висохлі, зголоджені старці̀
Чекають смерті у холоднім домі,
Лиш очі чорні жевріють на висохлім лиці,
Прийдешнього життя, напевно, не свідомі.
За них сьогодні вознесім молитву,
За тих, які щасливі вже не на землі,
Які звершили зі смертю жорстоку битву.
До зустрічі, блаженні, у світлім майбутті!
25.11.11 р. Б.