Чорно-білою гривою коник
Душу прямо до болю лоскоче,
То гойдається сам, то спросоння
На сусідню стежину наскоче
І верба зовсім ще малолітня
Так незграбно щоку помочила
Поцілунком. І ми вже не діти,
Лише гордо розправили крила
Те, що вчора було, мов не було,
Лише в небо розпахнуті двері,
Лише в сірі одежі вдягнулись
Люди з малюнків дитячих паперів
