Полилася симфонія до слуху мого -
Розчинилася гармонія духу твого.
Дивлюсь на порожню картину,
Що була чимось сповнена
І написання її
Було чимось обумовлено.
Усе під рамкою скрите,
Щоб не вилазило нікуди,
Щоб було завжди скуте,
Від зовнішнього замкнуте.
Дивлюсь на образ, що у центрі –
Побачу все на іншому кінці.
Адже, що в центрі –
Завжди збоку
Милується в вінці.
Чому вважаю я її
Картиною свого життя?
Людино, ти скажи мені:
"Не було цьому ні початку, ні кінця."