ліля, яка кожного ранку виходить з твого під’їзду,
так само посміхається щиро,
як і багато інших, просто щасливих,
ще один день із нового життя – в нікуди,
і у грудях стає сиро,
до землі прибиває колосся пахуча злива
ти переступаєш з ноги на ногу вже вкотре на саме тому
місці, де вона залпом втрачала незайманість під матюччя
п’яних картярів, втомлених сонцем і мізерною зарплатнею,
у кожного з нас є шанс вийти з гри – та й по всьому
під пейзажну лірику Федора Івановича Тютчева,
вправні гравці, вони подумки і не лише гралися з нею,
здираючи спідню білизну під абрикосовим цвітом,
платили зі спільної каси,
їхні жінки фригідні і за статистикою помруть пізніше,
тому аби насолодитися світом
у них лишається обмаль часу
і десятки кліше
до криги в пальцях тонких шукала спасіння в підвалах,
пацюки переносили з місця на місце злість усього світу,
твоє дитинство, юність, перші стежки, - ними куди ж іти,
сліпої надії давно вже погаслий спалах
між вирваних сторінок Нового Завіту
не дасть вже плодів, так і ти
ліля, яка кожного вечора повертається до твого під’їзду,
так само схлипує щиро,
як і багато інших, просто щасливих,
ще один день із нового життя – в нікуди,
і у грудях стає сиро,
до чола прибиває волосся пахуча злива