Ти прокидаєшся, ставиш каву, сонно насвистуючи під чайник… Поки Славко про любов картавить, день починається, як звичайно…
Попід очима усе синіше – все таки вік вже міняє карти, - ясно, що нині до сну раніше… Втім, обіцяти усе ж не варто.
Ти відкриваєш щоденник, пошту – день починається, як звичайно, виписка з банку – бракує коштів, звиклий рінгтон «Піднімай – начальник!»…
Треба нарешті навідать бабцю – ліки завезти від сотні хвóрів, а по дорозі в обитель рабства, очі підвести на світлофорі…
День починається, як звичайно – кава вже третя, розмови всує: клуб, що відкрився – ну чисто стайня, тільки діджей його і рятує,
Тані (в сусідньому кабінеті) квіти кур’єром прислали нині – це вже за місяць, здається, втретє, ох і везе ж цій рудій драбині…
Потім щоденна робоча кухня, купа паперів, дрібні цейтноти, та і в обід голова аж пухне - їсти ж не можна, дієта проти.
Треба костюм завезти в хімчистку – поки під боком нема начальства, а у авто барахлить підвіска – значить, прийдеться шукати майстра.
Офіс гуде про щасливу Таню – вміє ж, зараза, вчепить мужчину… День розчиняється, як звичайно – гроші збирають комусь на сина,
гримає шеф, бо роботи маса, внутрішня пошта на сміх розлога, сутінки полум’я в небі гасять, офіс розходиться по барлогах…
Поки Славко про любов картавить, миттю додому – вдягнутись, взутись, нині запрошена на виставу – ти маєш бути «як має бути».
Твій кавалер при грошах і пузі – з тих, що «пробилися в дев’яностих», тільки не треба творить ілюзій, тут усе просто, занадто просто:
тут за бугром і дружина, й діти; гроші, що може купить пів міста; тільки нема про що говорити, надто велика у часі відстань…
Зморшки легенькі мозолять око, добре, волосся хоч не сивіє, паспортний вік забирає спокій (більше у мами – про внука мріє),
може, якби не великий гонор, вийшла би заміж, вже мала б діток, тільки на небі, напевне, зговір – вічно судилось «в дівках» сидіти…
Звикле мохіто, чужий мужчина, очі по залу шукають «свóго», наче для суму й нема причини, та й веселитись тут ні до чого,
завтра так само: робота, справи – зайнято, завчено, звикло, ясно… Поки Славко про любов картавить, купа життів без любові гасне…
ID:
338850
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.05.2012 09:59:26
© дата внесення змiн: 21.05.2012 09:59:26
автор: Ксенислава Крапка
Вкажіть причину вашої скарги
|
