Все нижче зазначене суцільний шматок маячні – банальної до болю! Але це дозволено, усе можна тим, хто з’їхав з глузду, у кого просто зірвало дах. Думаю, на його реставрацію піде не менше 108 років. Усього одна лише хвилина – і розум просто втік. Та що тут казати? Маячня! Нормальна людина не може здуріти від такого, нормальна, адекватна людина не втрачає мозок від декількох літрів повітря. А взагалі, хто від цього помирав? А взагалі, повітря вимірюється в літрах?
Яка хвора істота придумала ніч? Чому? Навіщо ніч має запах? Навіщо люди про це говорять? Хіба таке тривіальне поняття як «літня ніч» зводить з розуму?
Чому цей дурний запах змушує придумувати для нього примітивні порівняння? Нащо йому словесне його вираження у моїй голові? Та про нього вже складено стільки віршів і пісень! Відчепись! Будь ласка, покинь! Невже так складно не мати запаху? Хто тебе придумав?
Чому ти зітканий зі спогадів та ідей? Запаху літньої ночі, чому ти змушуєш мене про тебе думати? Навіщо ти вповзаєш у мене? Що ти тут забув? Якщо не пам’ятаєш, то я з тобою намагаюсь покінчити!
Він тягне за собою. Кудись далеко. Не в минуле чи майбутнє, а вбік. Він ніби сукно, тонке і невагоме, а разом з тим він – важкий залізний механізм, який завжди працює, але не виконує жодної функції. Він зроблений з енергії.
Але якщо б його створила якась істота, вона була б проклята мільйони разів мною, я б її знайшла і змусила відчувати запах ночі. І те утворення померло б від банальності цієї дії.
Але ніч зроблена з енергії. А хто я така, щоб проклинати енергію?!
Він усюди. Він намагається запхнути мене у мене. Замкнути мене у власних думках, тому моя мова, мій вигляд та й власне я стають жалюгідними. Архівація запахом дурної ночі. Правда, це можна назвати САМОЗНИЩЕННЯМ. Так воно і є. Просто людина його п’є, стає наче алкоголіком і все. Але від повітрязалежності не закодуєшся та й ніколи її не позбавишся.
Хм… стільки дурних примітивних метафор. Але скоро і цього не буде… Архівація триває…
Цікаво. Небуденно, оригінально. Стан перед перезавантаженням. 
