Початок дня, ранок. А не навпаки чомусь, як того хочеться. Сніг, який вже кілька років як розтанув, і ніхто не пам’ятає який він на дотик, пустився знову. Один день, наче пакет желатину. Проте, лише ніч по-справжньому розкисла або захолола. І така неочікувана подруга, – маленька і худюща як трясця, з обличчям, бровами і волоссям як у відомої акторки, – що, звиваючись під ковдрою, сама собі заважає спати, бо знесилена, заведена, і загадкова. Загадуючи наперед, що ніколи не повернеться в це помешкання, бо тут до ніздрів прилипає та знайома пустка від якої все своє недовге життя тікала, тихенько зачиняє двері, забуваючи, а може, навмисно залишаючи чорні лаковані туфлі на високому підборі під дверима. Невиразний страх, – ще не до кінця сформований, що ця квартира може виявитись єдиним місцем куди можна буде потім прийти, – підганяє вперед. І потреба прийняти душ, відмитися невідомо від чого чи кого, єдина зараз з усіх, що ще щось важать. А в’язка ключів побрязкує в сумочці, коли спускається сходами.
За ним, такі ж передбачувані, надходять інші. Так завжди. Прискіплива, педантична ретельність пам’яті. Щоб потому не картати себе за необачність. І він водив за собою своїх друзів. Невірних, неіснуючих. Такі ніколи, й не такі теж, не покинуть на півслові. Промінявши спокій і монотонне цокання сьогоднішнього, такого звичайного, знудженого дня на гучний відгомін вчорашнього, спорідненого з чимось хмільним та теплим, карнавального раю. Ділився з ними прогірклістю зеленого чаю. Вони аж прицмокували від щастя. Аж слина стікала подвійним підборіддям, що ставало легко. А подвійні стандарти здавались єдино можливим благом і спасінням.
Все просто відбувається. Коли думки занурені на споглядання себе зсередини. Збоку. Ззаду. І в зад.
Аби лише втриматись. Не зірватись і нікого не видати. Не кинути курити. Виходити на вулицю кожні дві години, як на ранкову пробіжку чи в спортзал. Переводити повсякчас внутрішній будильник. І було важче, ніж просто не курити. Переборюючи себе, страждаючи цим. Зневажаючи ідіотів, які боготворять спорт і моляться Богу.
Вони пробирались вдвох крізь безжалісний, мовчазний потік сторонніх облич, чіпляючись ліктями, спотикаючись, але ні на кого не звертаючи уваги, не привертаючи нічиєї уваги, занурені по груди в своє белькотіння, яке відгонило німотою, наче рештки їжі, що застрягли між зубами. Один з них, той, що був нижчим на зріст постійно відкидав ногу назад, і вона, схожа на загрозливу, нахилену тінь, танцювала окремо від нерухомого тіла свій власний химерний танок. А той, що вищий, так незграбно вимахував кінцівками, що вони хилиталися від подувів вітру і складалось враження, ніби вони давно повідсихали, проте він ніяк не може їх повідривати. Звик до них, як звикають до сусідських дітей, тому і люблять їх більше, ніж своїх власних.
Вони шумно човгали туди-сюди між полицями, підлога під ногами скрипіла, і було в цьому щось противне, неприродне, переглядаючи перші-ліпші книжки, шмигаючи переляканими очима навсібіч. Щось шукали між нашаруваннями пилу, там, де все ним припало. Але ти робиш вигляд, що зайнятий, коли помічаєш, що людина може заговорити з тобою, попросити допомоги, вдаєш, що з іншої кімнати тебе кличуть і йдеш туди. Вони звернулися до Наталі. А він не розібрав жодного слова з того, що сказав менший, і лише почув відповідь: «Ні, немає». Вони відійшли, з якоюсь важкістю в кінцівках, а він подивився на Наталю. Ще хвилин десять вони стояли мовчки. Тоді Наталя підійшла і несподівано сказала: «Вони питали про якусь книжку, а я нічого не розібрала, то сказала, шо нема. А якшо вони її найдуть?». І вона пішла в інший зал. А він стояв і думав про щось своє. Про те, що це його місце і все не випадково. А ще про те, що можна підійти і спробувати дізнатися яку саме книжку вони шукають. Але не підходив, між тим, наближаючись до них все ближче. І тут вищий, махнувши рукою, покликав його. Він хотів дізнатися скільки коштує гаррі поттер. 82 гривні 30 копійок. А нижчий, очевидно, повторив йому те саме питання з яким недавно звертався до Наталі. Він навіть розумів деякі його слова, але коли той називав автора і назву книжки, всі зусилля відразу ставали марними, як і до цього, бо не було вже чітких звуків, а лише бездонне бубніння, яке заковтувало невловимий сенс його слів. І відповідь була такою ж, що книжки немає.
Могло здатися, що далі вже нічого не відбудеться. Але вищий взяв слово собі. Він був старшим, хоча вік обох не можна було визначити напевне. І цього разу стало зрозуміло, чого вони хочуть. Він показав їм де знаходяться книги по медицині. Вони швидко обрали, так, як обирають люди, які витратили не одну безсонну ніч на роздуми про щось своє, лише їм зрозуміле і важливе. Вони пішли до каси. Вони купили книжку, з назвою: «В очікуванні немовляти».
ID:
343427
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.06.2012 02:01:30
© дата внесення змiн: 12.06.2012 02:07:05
автор: ларс
Вкажіть причину вашої скарги
|
