В кімнаті холодній, в кімнаті пустій.
Де квіти зів`яли і стали німі.
Сидить хтось самотній,
І курить в пітьмі.
Порожнє скавчання металу об скло,
З зубів скриготінням змішалось давно.
Він згадує тихо усе що було.
І топить усе це – червоне вино
Ніж дряпає скло і стирає стакан.
Царапає тихо таємне життя.
Він пише, що в небі пливе океан,
Що світ потонув і нема вороття.
Що вітер на дворі цілує туман.
Берізки в обнімку стоять коло верб.
Шепочуть, що осінь немов хуліган,
Украла у літа його набір фарб.
Зігріє душу літу лиш Вона.
Та, що весело, з гілки на гілку, міддю стриба.
Напевне в тому є моя вина?
Що в серці твоїм поселилася журба.
Що літо в осінь закохалась!
Що правда в стакані на дні.
Нажаль одна лиш гра зосталась.
Ловити зорі у багні!
Вже весь розписаний стакан.
І вічність цвіте за вікном.
У божевільного в руках наган...
Вино червоною кров’ю тече під столом…
