Я сповідаюся Тобі, о Доле!
Пробач! Пробач за те, що я не там!
Душа болить за те, о горе,
Що мусить бути тут, а він там сам!
Я сповідаюся Тобі, кажу: пробач!
Не знаю, чи почує це крилатий вітер,
Чи віднесе коханому душі моєї плач…
Чого іще мені тепер хотіти?
Чи є провина наша, Доле,
Що кілометри вічністю тепер зовуть?
Чи знала я, що час зоветься «болем»,
А дні століттями в розлуці йдуть?
Я розкажу усе Тобі, примхлива Доле.
Чи стане легше?.. Так, мабуть.
Ти зрозумієш і мине те горе,
Помре розлука, труднощі минуть.
Я покладаюся на Тебе, Доле!
Не знаю як іще тебе благать.
Подарувала ти мені кохання море,
Навчи тепер розлуку подолать!
́́