Помер Богдан. Замовк навіки.
у серці лиш тривожна тишина...
І плачуть стомлені повіки,
Що з світу йде така свята душа.
У моїй пам'яті такі глибокі очі,
усмішка щира і проста,
І голос той й слова пророчі,
Від праці зморшки, від тривоги сивина...
Він, як той світоч був у ночі.
Як тризуб межи молотів й серпів,
Як правда сказана у очі,
Так гордо, чесно і без лишніх слів.
І плачуть всі степи безкраї,
В сльозах купається Дніпро.
Кожна людина колись помирає,
Але йому померти було не дано.
Мовчить в задумі Україна,
Лиш голос Богдана над нею витає:
"Не літає нібито людина,
А крила має, а крила має..."