Продовження
-------------------------------------
Друзі наші у палатці
В купку збились і дрижать,
Слухають як в лісі вранці
Краплі дощові шумлять.
Ще недовго почекали
На закінчення грози,
Й весело пореготавши
Вирішили йти униз.
На хатину загадкову
Подивитися усім
Вже без лишньої розмови
Захотілось дуже їм.
Раптом Віка закричала:
-Боже мій, дивіться вовк!
Миттю всі пообертались
Навіть шум дощу замовк.
Із кущів біля поляни
Виглядала лиш одна
Величезна і страшнюча
Сива вовча голова.
Всі як вкопані стояли.
Очі вирячили всі.
І мурашки заїдали
Спини наших шукачів.
Вовк стояв собі спокійно,
Потім зовсім собі ліг,
Тут почулись крики круків
Вовк шмигнув в кущі і зник.
- Треба ножик нагострити,-
Саша Ігору сказав.
- Ні, не можна так чинити,-
Стас розмову перервав.
- Дід мій все життя мисливець.
Він мені розповідав:
Вовк - то є страшний сміливець,
Він без страху напада.
Ціла зграя може бути
Тут у лісі цих вовків.
Ти не вспієш і змигнути,
Як попадеш їм в обід.
В лісі, дід казав, у звірів
Є своє життя і ти
Не порушуй їх законів,
Якщо хоч назад дійти.
Як ти з ними поведешся
І вони з тобою так.
Може то була вовчиця?
Не відстане просто так.
Треба з цим нам всім змиритись
І спокійно все знести.
На хатину подивитись,
Бо додому треба йти.
Друзі стали вниз спускатись
У передчутті пригод,
Не забули оглядатись,
Ну а раптом ззаду вовк?
Ось вони уже в долині.
Перед ними перелаз.
І хатинонька у тіні
Дуба з круками, та враз
Двері в хаті відчинились.
Друзі наші - хто куди
У траві поулягались
Ловлять з страху дрижаки.
Вийшов дід, пооглядався,
Заспокоїв круків вмить,
І собі в лісок подався,
А компанія дрижить.
- Я боюся, я не піду,-
Каже Таня. - А як він
Повернеться зараз з лісу
І капець тут нам усім.
- Та не бійся,- Андрій каже,
- Він лиш тільки но пішов.
Поки справи свої рішить
Ми хоч глянемо в вікно.
- Я на шухері постою,
- Каже Саша, - І якщо
Загукаю вам совою,
Значить то вже щось не то.
Усі рушили до хати,
Тихо дуже крадучись.
А на дубі чорні птахи
Вже готові щось чудить.
До віконечка підкрались,
Заглянули і в цю мить
Оченята їхні вперлись
В вовка, що собі лежить.
Від страху у наших друзів
Шкіра стала в гусаках,
І вони в страшній напрузі
Тихо рушили назад.
Відступили кілька кроків
І ну прудко утікать,
Пересохло всім аж в роті,
Ноги не хотять тримать.
Зупинились на поляні
Сіли в купці та мовчать.
І лиш чути як мохнаті
Джмелі навкруги гудять.
Першим обізвався Ігор:
- Ну й дурні ми, так тікать!
Саня, ти летів, як вітер,
Тебе було не догнать.
Ти не бачив того вовка,
Він лежав собі та спав.
Діда хитра це уловка,
Такий захист його справ.
Посадив собі він вовка
Замість сторожа і той
Для відводу служить ока,
Командир йому дідок.
- Я побачив - біжите ви
І собі ну утікать.
Подивився б я на тебе,
Там нелегко теж стоять.
Так Сашко сказав, а Таня:
- Більш туди я не піду.
Мій похід цей є останній,
Чисту правду я кажу.
Тут Іринка і Софійка
Пошептались собі дві,
Подивились на Андрійка,
У задумі він сидів.
- Знов щось сталося, Андрію?-
Стас питає дружбана,
- Не інакше ти хворієш,
В тебе в поті голова.
Тут Андрій промовив тихо:
- Бачили ви те, чи ні?
Вовк лежав собі під піччю,
Щось блищить внизу у ній.
Там за вовком удолині
Є пророблена діра
Там закрито, та в щілині
Щось блищить, немов зоря.
Я побачив одним оком
В хаті повна чистота,
Та за сірим отим вовком
Біля дірки бруднота.
Не інакше є загадка
У тій хаті, тай мені
Дуже хочеться відгадки
Є ідея в голові.
Дочекаюся я діда
І спитаю напряму:
Що сподвигло чоловіка
Оселитись в цю діру?
Ну а що? Мов ми туристи
У похід собі пішли.
Захотілося нам їсти -
Хатку в пошуках знайшли.
Вирішили ми спитати
Хто живе в хатині цій,
Може схоче розказати?
Не нарвемося на гнів?
- Та ти що, ні, ні, нізащо!-
Таня злякано кричить,
- Прямо вовкові у пащу?
Я ще трохи хочу жить!
Друзі наші сперечались
Дуже довго і тоді,
Всі сміливості набрались
І пішли униз собі.
---------------------------------
Далі буде.
ID:
381032
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 28.11.2012 21:00:51
© дата внесення змiн: 11.03.2013 23:48:44
автор: Даринка Цікава
Вкажіть причину вашої скарги
|