З топких, сонних боліт на Хмельниччині,
З вододілля сестер – Збруч та Случ,
Починає свій поступ річка –
Та, що Бугом Південним звуть.
Через хащі лісні,перешкоди ручні,
Через безліч гранітних порід,
Подолавши чимало заторів міцних,
Буг продовжує величний хід.
А на поміч йому вже водиці несуть
Легендарні Синюха та Саврань,
Кадима, Снивода, Мертвовод і Інгул –
Річки-ручечки зліва, чи-справа.
Що вже бачила ти, Богом дана ріка,
«Німий свідок минулих століть»:
Славних скіфських царів, уличів племена,
Дикі орди татарів лихих?
Попрощавшись із Січчю, пішли козаки –
«Велет-люди» - зі скелі, всім братством…
В твоє царство підводне… та встануть вони –
Україні й нащадкам на щастя!
Миколаєва гордість – це води твої
У Лимані, з’єднавшись з Дніпром,
В Чорне море несеш ти судена важкі,
З різним скарбом та стиглим зерном.
О людино! Твоє лиш тепло й доброта
В силі диво земне зберегти!
Щоб буяли ліси, щоб синіла ріка –
Буже, Боже – нам згубу прости…
