Доріжка вліво, доріжка вправо,
І хтось кричить мені: «Браво».
А хто? Я не знаю.
Йду прямо. Не звертаю.
Не маю часу в сторони звертати,
Бо не знаю скільки ще залишилось дороги,
Але треба, треба поспішати,
Бо йду я сам, без допомоги.
І деколи я хочу подивитись,
Хоч на одну хвилинку,
Хоч на мить зупинись,
Але не маю місця для відпочинку.
І коли уже від втоми
Я очі закриваю,
Хоч ненадовго, але засинаю.
Думки: хто ми? Що ми?
Куди я так поспішаю?
Себе весь час питаю.
Пригадую відрізки дороги.
Куди мене тільки не носили ноги?
Є моменти, коли я хочу проснутись
І йти не прямо, а назад повернутись.
Взяти й про все забути
І нарешті із шляху звернути.
А якщо пропали уже ті доріжки?
Будуть бідні мої ніжки.
Я як завжди просинаюсь.
Роблю вибір. Сумніваюсь:
Доріжка вліво, доріжка вправо,
І хтось кричить мені: «Браво».
А хто? Я не знаю.
Йду прямо. Не звертаю.
