Антарктидо моя, чистота божевіль,
Не приймаєш нікого у сніжні обійми.
Все ховаєш принади свої в заметіль,
Осипаєш алмазами сяючі здійми.
Неповторна моя глибина холодів,
Континент, омертвілих і кинутих шельфів.
Заворожена притчами стомлених дів,
Під вуаллю полярних і райдужних шлейфів.
Ти безодня, окреслена млосністю брил,
Заблукалих вітрів і небесних дифузій.
Підіймаєш розкішно із подихом крил,
Кристалічні флюїди в потоках ілюзій…
Антарктидо моя, зупини суєту,
В кріокамерах айсбергів жевріє крига.
Віднайди в перешкодах дорогу святу,
Хай пульсує запущена хаосом дзиґа.
Залишуся з тобою один-на-один,
Неосяжним теплом відігрію ландшафти.
Проломлю споконвічні закриті льоди,
І заповню пекельною магмою шахти.
Ти прикраса моїх споконвічних турбот,
Мій наркотик, мій допінг – звичайна отрута.
Порятуй почуття й не ослаб приворот,
Я до дна опускаюсь безсильно у путах.
Антарктидо моя, полони мої сни,
Дай можливість побачити світло в глибинах.
Повернись у шалене відлуння весни,
Щоб відтанули зорі, що сплять у вершинах…
21:49, 20.05.2010 рік.
Зображеня: http://superjenfe.blogspot.com