Не сняться більше твої очі карі,
Твій голос зник в безодню мов туман,
Але у серці ти живеш, хоч з іншою у парі,
Лиш потайки пригадуєш осінній наш роман.
А пам’ятаєш, як багряне листя в танці,
Навколо нас кружляло наче птах?
Як прокидалися щасливі вранці,
Прощалися з сльозами на очах?
Стекли ті дні дощами і снігами,
Ще й досі не зігріюся сама,
Хоч в небі сонце виграє весняні гами
І промінь кригу на річках лама.
Мені б твоїм теплом зігрітись,
З твоїх очей напитись до снаги
Кохання, і мов троянда зашарітись,
Від поцілунків, сповнених жаги…
Тоді б я вірила, що світ не лише морок,
Є світла радість, віра і любов,
Днів і ночей помножених на сорок,
Мій плач був схожий на лелечий зов.
Про те ти є, живий і повний сили,
І я лелію помислом ту ніч,
Коли з тобою істину відкрили,
Із пристрастю зостались віч-на-віч…
Відтоді, вже не сняться очі карі,
І голос зник в безодню мов туман,
Але у серці ти живеш, хоч з іншою у парі,
А я пригадую осінній наш роман.
́
Дуже красиві, поетичні спогади...Хоча я не прихильниця згадувати минуле, коли його вже не можна повернути, але Ви все так змалювали, що читати - одне задоволення!
Гарно! Що поробиш? Але це кохання було пережито!!! І це прекрасно! 
