А любов, це найкраще, що є у житті,
Ради неї ідуть на безглуздіші вчинки
Окриляє вона щохвилини у мить
І не знаєш тоді куди себе подіти.
Душа плаче, сміється оттакими слізьми
Як її у цю мить заспокоїти вчасно
І уже не поможуть ніякі «мозги»
Треба жити, радіти, сміятись завчасно.
Вона сила велика, що весь світ наповня
І без неї не буде, нам щастя ніколи
До висот небувалих людей підійма,
І усе, як завжди, повертається знову.
Ну – побачив красиве, миленьке дівча…
І заглянувши у її очі глибокі,
А коли посміхнеться й голосок залуна
Заворожують коси безмежні, шовкові.
І уже не встояти, і уже не піти
А у грудях - вже б’ється, та небачена сила,
Як же можна навіки, ту любов зберегти,
Щоб у серці вона, і жила, і раділа.
Ти прийди й залишися зі мною завжди,
Дай надію на краще, на добро, на удачу
Наповняй аж по вінця, ти душу мою
І нехай там радіє, чи може заплаче.
Я живу і творю – мені силу даєш,
Надихаєш на нові здобутки шалені
Ти скажи, в свою чергу – чого хочеш ти
Я зроблю, обіцяю! Приходь вже до мене.
