не кажи про морози, про сніг і про літри віршів
чи чаю. Я чигаю на чудо, із відчаєм в серці чекаю
з поміж власних богів незліченних ти вищий за них
з поміж власних зашморгів ти найтугіше затис
ти як риба із міфів, ти карма моя і мій птах
невідомий нікому весь сенс таємничих канонів
але я тобі як набридливий сірий реп"ях
що тре-протирає м"яке полотно долонь
не кажи про турботи вночі занадто буденні
їх достньо в замурзаній моїй старій кишені
не кажи, а лише додай щопту тиші у час
не кажи, залиши заповітноїтиші для нас