Старый шарманщик - голова седая,
Ветер развивает белые пряди.
И льется звонко песня, не зная,
Что крутит ручку не забавы ради.
Перед глазами промелькнула жизнь,
Лихой казак во власти стихии.
Эх, минуты счастья былого бы назад вернуть,
С ног усталых сбросить тяжкие гири.
Тянет к земле котомка беглых годов
И взгляд потухший закат ласкает.
Стремится музыка настырно в даль без слов,
Вечностью на плечи с ниспадает.
06.04.13
Гарний твір, Валюша... Таке життя... Кожному своє... Зачепив твір... Сумно стало...
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Давно відкладались в півсвідомості спостереження за людьми, що ведуть певний спосіб життя та все ніяк не писалось, а тут якось само вирвалось, просто зачепившись за одне слово... Дякую, Надійко!