Поет не той ,хто пише через сльози
Поет не той , хто пише про любов
А той, хто вранці від думок морозних
Прокинеться в руці з своїм пером.
Хто пише про життя й чужі страждання
Про спадщину держави і роки,
Роки прожиті в каторзі холодній
А не лише про свої помилки.
Я не поет ,лишень його подоба
Я тільки тінь, його величних рук.
Мої «вірші» просякнуті любов’ю
Сама ж в любов не вірю ні чуть-чуть.
Вірші це фальш – це вигадана казка,
Мене й моїх непрожитих років.
Це моя нероздоптаная маска,
Яку ніхто не зірве із повік.
Це біль мене, мої переживання
Вони штурвал всього мого життя.
У них є всі таємні сподівання,
Заховані глибоко у рядках.
Тому пишіть, пишіть наче востаннє .
Завжди доводьте строфу до кінця
Це ж все одно, що дихати бажанням
Ви ж житимете вічно у віршах.