Маріє-Маріє, скільки зброї ти носиш на своїх ногах.
Скільки автоматів і цих чортових петард. Їх, Маріє,
здається, вистачило б, щоб знести цей світ до дідька, цього було б досить, щоб танцювати на його попелищі.
А ти навіть не підозрюєш свою апокаліптичність, Маріє. Чому?
Бо ми, діти руїни. Діти зламу й перехрестя віків.
Ми, здається, вічні, Маріє.
Як всі ці хмарочоси, яких ми ніколи не побачимо, як всі ці вітрини.
Маріє, послухай, ти завжди будеш у шибках цих хитких вікон. Танцюватимеш свого ритуального танцю.
Маріє-Маріє. А скільки зброї на твоїх ногах.
Скільки зброї.
Якщо скинути її на цей світ, він навіки забуде про своє існування.
"стікає щось темне по шиї, по шкірі,
не віриш, ти більше нікому не віриш?
то серце живе розтопилось,
стікає, фарбуючи губи.
ми діти недійсності.
діти, позбавлені змісту.
пусте переповнення наші окреслило дії."
La Presse відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
чекай нечеканне
раптово-ненависно капай по венах
у пори у ночі
тікай
де серце не тоне
взлітай
покидай
ти вмієш
ти можеш
